Наш сайт
 Гурт "Перевесло"
ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ ПРО ВІНЧАННЯ


Для християн утворення шлюбного союзу можливо тільки в Церкві з благословення єпископа чи священика. Церква своїми священнодіями і молитвами прикликає на наречених благословення Боже.

Шлюб починається з церковного благословення і продовжується протягом всього життя подружжя. Поєднання двох в одно є чудом, котре відкриває можливість до великого взаємного духовного збагачення. Християнське подружжя – це постійний зв’язок. Дух Святий наділяє християнське подружжя ласкою, щоб вони могли вірно виконувати свої обов’язки і разом служити Богові, заслуговуючи собі на вічне життя.

Важко осягнути глибину єднання двох людей у шлюбі. Апостол Павло порівнює Таїнство Шлюбу з тайною єднання Христа з Церквою і говорить: "Ця велика таємниця...” (Еф. V, 32). "Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом” (Бут.II,24), – так визначає Господь суть цієї тайни.

На протязі століть формувалися складні обряди, якими супроводжувався шлюб. Ще в патріархальний період шлюб вважався особливим встановленням, але про шлюбні обряди того часу відомостей дуже мало. 

У першому столітті нової ери християни, проживаючи на території Римської імперії, вступали у шлюб згідно громадянських законів греко-римської держави. Згідно римського права, для дійсності шлюбу вимагалася лише взаємна згода на нього. За формою ця згода могла бути усною, письмовою (у виді договору) чи вираженою довершеним фактом – наречена переходила у дім нареченого. Шлюбному обряду передували заручини, котрі були громадянським актом і звершувалися згідно місцевих традицій і установлень. Заручини звершувалися урочисто в присутності багатьох свідків, котрі скріпляли шлюбний контракт. Шлюбний контракт являв собою офіційний документ, який визначав майнові і правові взаємовідносини подружжя. 

Християни з їх більш глибоким і духовним вченням про шлюб вважали, що вступ у шлюб повинен бути не через похіть, а з думкою про Бога, Його моральний закон і на славу Його. Тому, укладаючи шлюб за громадянськими законами, християни неодмінно просили благословення на нього у свого єпископа. Про намір вступити у шлюб оголошувалось у Церкві до укладення громадянського договору.

Шлюбу передували Заручини – це скріплення перед Богом і Церквою взаємних обіцянок майбутніх наречених. Заручинам передують благословення батьків і духовного отця. В древності схвалення шлюбу батьками визнавалося не менш важливим, ніж згода нареченого і нареченої. А оскільки християни, крім батьків по тілу, мали духовного отця в особі єпископа, ввійшло у звичай перед шлюбом отримати і благословення єпископа. 

Під час звершення таїнства вінчання наречені тримають у руках зхапалені свічки. Світло – це знак радості, тому запалені свічки символізують радість зустрічі двох закоханих людей. Одночасно – це символ їх чистоти і непорочності. Також свічки нам нагадують про те, що життя людини – це не відокремлений, замкнутий контур, воно протікає у товаристві інших людей, і все, що трапляється з людиною, світлом чи темрявою, теплом чи холодом відкликається в душах оточуючих її людей.

Здавна ознакою одруження були обручки – спеціальні персні. Требник приписує золотий перстень для нареченого і срібний – для нареченої. Золотий перстень символізує своїм блиском сонце, світлу котрого уподобляється чоловік у шлюбному союзі; срібний – символізує місяць, менше світило, яке світить відбитим сонячним світлом. Перстень – знак вічності і неперервності шлюбного союзу, бо неперервна і вічна благодать Святого Духа. 

Після накладання перснів, на знак однодушності, згоди і взаємодопомоги у сімейному житті, наречений і наречена обмінюються перснями при участі весільного друга нареченого чи священика.

Після потрійної переміни перснів срібне залишається у нареченого, а золоте – у нареченої на знак того, що жіночій слабкості передається мужній дух. У сучасній практиці обидва персні – золоті (навіть можуть мати прикраси із дорогоцінного каміння).

Климент, єпископ Олександрійський, у II-ій главі свого "Педагога” говорить: "Чоловік повинен дати дружині золотий перстень не для її зовнішньої краси, але для того, щоб покласти печатку на господарство, яке з тієї миті переходить у її розпорядження і доручається її турботам”. Вислів "покласти печатку” пояснюється тим, що у ті часи перстень, а точніше вправлений у нього камінь з вирізаною емблемою, служив печаткою, якою позначалася власність даної особи і, одночасно, печаткою, якою завірялись ділові папери. Християни вирізали на своїх перснях печатки із зображенням риби, якоря, птаха (голуба, фенікса) та інших християнських символів. На заручинах перстень надівався на четвертий (безіменний) палець лівої руки. Цей звичай виник на основі тогочасних знань анатомії людини: вважалось, що один із найтонших нервів цього пальця безпосередньо доторкається до серця.

Також під час вінчання наречені пьють вино з однієї чаші. У минулому це була спільна євхаристична чаша, співучасть у Євхаристії, котра затверджувала сповнення шлюбу у Христі. Наречені поперемінно (спочатку наречений, як голова, потім – наречена) у три прийоми випивають вино. Пиття вина нагадує про чудесне перетворення води у вино, звершене Ісусом Христом у Кані Галилейській. Пиття із спільної чаші символізує повне єднання наречених. Віднині у нареченого і нареченої спільне життя: одна доля, одні думки, одні бажання, одне тіло. У нерозривному союзі вони будуть ділити між собою чашу радощів і скорбот, смутку і потіх.

Після обряду спільної чаші, священик з’єднує праву руку нареченого з правою рукою нареченої, покриває їх епітрахилем і зверху на епітрахиль кладе свою руку. Це означає, що через руку священика чоловік отримує жінку від самої Церкви, яка з’єднує їх у Христі навічно.

Тримаючи свою руку на епітрахилі поверх з’єднаних рук наречених, священик тричі обводить їх довкола аналоя (тетраподу). Як і в чині Хрещенні, це ходіння по кругу символізує вічність. Наречені зобов’язані вічно зберігати свій подружній союз, пам’ятати про спільний хрест, покладений на них сьогодні, носити "тягарі один одного” (Гал. VI, 2) і завжди бути сповненими благодатної радості цього дня.

Після обряду вінчання голову нареченої покривають хусткою. Згідно слів апостола Павла, який говорить: "Жінці голова – чоловік...Тому жінка повинна мати на голові знака влади над нею...” (1 Кор. XI, 3-10), тобто, мати покривало на голові, між християнами здавна зберігався звичай, згідно якого, дівчина до заміжжя проводила більше часу з відкритою головою, а заміжня жінка – з покритою. Про це свідчить Тертуліан ("Про молитву Господню”, XV, XVI). Тому у деяких місцевостях виник особливий церковний звичай покладення покривала на голову нареченої після шлюбу. Вважається, що першим в Українській Церкві цей чин включив у свій Требник свт. Петро Могила. Згідно цього чину, новоодружена зупиняється перед дверима храму. До неї виходить священик в епітрахилі і фелоні і вводить її у храм. Тут він читає молитву, закликаючи на новоодружену благословення Боже і благаючи Господа прикрасити її голову красою, приємною Йому. Після молитви священик благословляє голову новоодруженої і покриває її покривалом (хусткою).


Для вінчання необхідні:

1. Свідоцтво про шлюб або довідка із Загсу;

2. Вінчальні обручки;

3. Вінчальні свічки. Вони купуються в церкві перед церемонією і зберігаються потім подружжям все життя;

4. Ікони. Для нареченої - ікона Божої Матері (найчастіше Казанською), женихові - ікона Рятівника. Раніше ці ікони бралися з рідних домівок, вони передавалися як домашня святиня від батьків до дітей. Ікони приносяться батьками, а якщо вони не беруть участь в Таїнстві вінчання - женихом і нареченою. Якщо у Вас немає ікон, Ви можна придбати їх в церкві; 

5. "Підніжка" - килимок з білої або рожевої тканини, на якій стоять наречені під час обряду вінчання. Потім вона залишається в храмі;

6. Пляшка червоного вина (Кагор або херес);

7. Вінчання не безкоштовне. У кожній з церков це обмовляється індивідуально. Мінімальна ціна коливається залежно від статусу храму і стану приходу.

Дату і час вінчання Ви можете вибрати самі, записавшись в храмі за один-два тижні. Перевірте, чи не співпадає вибраний Вами день з одним з днів, в які вінчання не здійснюється:

· вівторок
· четвер
· субота
· Великий піст (сім тижнів до паски)
· Петрів пост (другий понеділок після Трійці - 12 липня)
· Успенський піст (14-27 серпня)
· Різдвяний піст (28 листопада-7 січня)
· Святки (7-20 січня)
· Сирна седмиця (один тиждень до початку Великого поста)
· Пасхальний тиждень (Світла седмиця)
· 14 лютого (переддень Сретенія Господня)
· 6 квітня (переддень Благовіщення Пресвятої Богородиці)
· Переддень того, що Піднесло Господня (39-й день після Великодня)
· Переддень дня Святої Трійці (49-й день після Великодня)
· День Святої Трійці
· 10-11 вересня (переддень і день Усікновення глави Іоанна Предтечи)
· 20 вересня (переддень Різдва Пресвятої Богородиці)
· 26-27 вересня (переддень і день Спорудження Хреста Господня)
· 13 жовтня (переддень Покриву Пресвятої Богородиці)

Фото- і відеозйомка в церкві не заборонена, але краще наперед домовитися з священиком.

Існує певний порядок розташування в церкві родичів, друзів і інших запрошених на вінчанні.

Представники жениха стають справа при вході в церкву, нареченої - зліва.
Присутність на обряді батьків, хрещеного батька і матерів тих, що вінчаються бажано, але не обов'язково. Якщо у жениха і нареченої немає батьків, то запрошують когось з родичів або друзів старшого віку. Посадженим батьком може бути тільки одружений чоловік, а посадженою матір'ю - заміжня жінка. В цій ролі можуть виступати також хресні батьки жениха і нареченої.
Перш ніж жених і наречена відправляться в церкву, батьки благословляють їх і зустрічають після вінчання: мати - з хлібом-сіллю, батько - з образом.

Особливу увагу необхідно приділити вінчальному платтю нареченої. Воно повинне бути білого кольору або будь-якого іншого, але світлого відтінку (темні тони виключаються). Бажано, щоб наряд був довгим (обов'язково нижче за коліно).
До плаття без рукавів необхідне доповнення - рукавички, що закривають руки до ліктя, накидка, шарф або палантин. Глибоке декольте і відкриті плечі краще доповнити тими ж аксесуарами.

У вінчальний ансамбль неодмінно повинен входити головний убір: фата, капелюх і т.д.

джерело: http://buket.ck.ua

Вівторок, 21.11.2017, 23:58
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Плеєр
Пошук
Архів записів
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2017